Результати пошуку

ГО МАРТІН-клуб оголошує конкурс на укладання угоди з надання послуг у сфері психології для роботи в проєкті, де бенефіціарами є діти, в межах м. Новомосковськ, Кривий Ріг, Дніпро. Громадська організація МАРТІН-клуб — некомерційна, неполітична гуманітарна організація, що з 1999 року надає всебічну допомогу та захист жінкам, дітям і людям, постраждалим внаслідок воєнних дій в Україні. Наразі наша організація працює в 5 регіонах України та здійснює: соціальний супровід найбільш вразливих осіб, надання психологічної допомоги; консультування із соціальних питань; надання гуманітарної допомоги, юридичну і правову допомогу, прихисток і спеціалізовані послуги жінкам і дітям, постраждалим від насильства. І. Вимоги: Вища освіта за спеціальністю психологія; Досвід роботи за спеціальністю більше 2-х років; Досвід роботи з дітьми і батьками, Досвід тренерської роботи, Досвід психологічного консультування; Вміння працювати з програмами MS Оffice на рівні впевненого користувача; Добрі усні та письмові комунікативні навички, вільне володіння українською мовою Перевага буде надана консультам, які мають: Сертифікат психотерапевта; Досвід психологічного консультування осіб, що пережили або переживають надзвичайні ситуації; Досвід роботи у некомерційних та/або гуманітарних організаціях з ВПО або постраждалими внаслідок війни в Україні. ІІ. Що ми пропонуємо: Можливість професійного самовдосконалення; Участь у соціально важливому проєкті; Гідний рівень винагороди за послуги. Відгук необхідно надіслати З ОБОВ’ЯЗКОВИМ ЗАЗНАЧЕННЯМ НАЗВИ КОНКУРСНОЇ ПРОПОЗИЦІЇ на адресу електронної пошти martin@martin-club.org до 1 червня 2024 року. За результатом попереднього відбору, потенційно цікаві кандидатури будуть запрошені для інтерв'ю. Відповіді з боку ГО МАРТІН-клуб будуть направлені тільки кандидатурам, які будуть відібрані для інтерв'ю. ГО МАРТІН-клуб залишає за собою право завершити процес відбору раніше встановленого граничного терміну, якщо відповідні кандидатури будуть визначені достроково.

Сексуальне насильство – малопомітна, але потужна та руйнівна зброя, яку окупаційні війська використовують проти українців, кажуть спеціалісти Центру Допомоги Врятованим – спеціалізованого сервісу МАРТІН-клубу, що працює з постраждалими. 274 випадки сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом (СНПК) зафіксував Офіс генпрокурора від початку повномасштабної війни росії проти України. Це далеко не завжди зґвалтування, а й будь-які інші дії сексуального характеру, пов'язані з війною. Найчастіше переживають СНПК у полоні чи в окупації, розповідає Ганна Тартинських, координаторка Центру Допомоги Врятованим: "Деякі злочинні дії не усвідомлюються людиною, як сексуальне насильство. Примусове оголення, залякування зґвалтуванням та приниження і шантаж з певним сексуальним контекстом, примусова вагітність чи аборт, примус до споглядання страждань іншої людини - усе це сексуальне насильство під час конфлікту". СНПК російські окупанти використовують як засіб залякування мирних людей для досягнення певних воєнних цілей. Вони не прагнуть сексуального задоволення, а хочуть принизити, катувати, підкорити волю. Нерідко постраждалі відчувають провину за те, що з ними сталося. Хоча насправді, іншого вибору в тих обставинах просто не було, пояснює Андрій Баєв, психолог Центру Допомоги Врятованим: "Постраждалі від злочинних дій російських військових за жодних обставин не несуть відповідальності за їхні дії. Майже завжди це питання виживання. І життя людини значно важливіше за соціальні упередження". Реальна кількість постраждалих від СНПК значна більша за офіційну статистику. Це воєнні злочини, а відтак у них немає строку давності. Звернутися до правоохоронних органів можна навіть через рік, два, п'ять чи десять років, говорить Юлія Сегеда, правозахисниця та юристка Центру Допомоги Врятованим: "Подати заяву про те, що людина постраждала, можна в будь-який момент. На сьогодні люди, що пережили СНПК, можуть отримати не тільки психологічну сатисфакцію, а й матеріальну шляхом репарацій та проміжних репарацій, що запроваджуються в Україні для підтримки постраждалих від СНПК". Центр Допомоги Врятованим у Дніпрі гарантує конфіденційність. Фахівці допоможуть подолати психологічні наслідки насильства. А також  звернутись до правоохоронців та зафіксувати факт злочину - але тільки у випадку, якщо людина сама цього захоче. Центр Допомоги Врятованим у Дніпрі розташований на вулиці Воскресенській, 32. Номер телефону 0992452121 Центр Допомоги Врятованим у Дніпрі створений за ініціативи Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, сприяння Урядової Уповноваженої з питань гендерної політики, у партнерстві з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, завдяки фінансовій підтримці урядів Австрії, Бельгії, Швеції, Іспанії, у співпраці з місцевими органами влади та ГО “МАРТІН-клуб”.

Найменшенькому з всіх, Ігорю Льовкіну, було 3 рочки, коли разом із братом Костянтином, якому виповнилось вже аж 9, вони приплентались до нас в соціальну службу, погрітися і поїсти гарячого. Весь десяток юних гостей смердів так, що в нас виідало очі. Умовою, за якою вони могли зайти в приміщення було залишити свою наркоту, клей і лак в пакетах, на підлозі в коридорі. Це аж ніяк не допомагало: запах ацетону, прикипілих до сідниць штанів, з’їдених чесоткою долоней, ніколи не бачивших води вух стояв стовбуром над будинком 83 по вулиці ботаніка Вавілова. Хтось з хлопців стукнув Ігоря по шапці, з неї вилетіла величезна хмара пилюки. «В нього мамку забрали в морг». Нас паралізувало. Як в морг?? Костя розповів, як він поїхав в Кировське додому, зайшов в хату, знайшов Ігорька і маму, яка спала на підлозі, обличчям до стіни. Братик був голодний вже давно, Костиль привіз йому хліба і мівіну. Вони поїли, полягали спати. Зранку Костя пішов знов гуляти, залишив Ігоря вдома. Прийшов ввечері, мама так і спала. Дитина зрозуміла, що щось не так, покликала сусіда, сусід міліцію. Мати була мертвою вже четверту добу. Костя часто бачив її нетверезою і вважав за щастя, що вона не чіпає їх і спить. Цього разу назавжди. Сестра хлопчиків Марина тоді вже жила в прийомній родині, і цей жах з братами не пережила. Діти дочекалися швидкої, потім вночи пішли пішки по трасі до Макіївки. Залишатись вдома не було сенсу: ані їжі, ані тепла, ані матері, ані свідомого дорослого, хто хоча б забрав в РОВД або лікарню. Наступного дня пообід вони вже сиділи у нас в службі і їли грибний суп... Ігоря віддали в притулок ( Irina Sibileva , пам’ятаєш його?). А Костя збігав і збігав, і оскільки дитина була не місцева, всім було начхати, не шукали. Костя жив в Мартін-клубі час від часу. І у нас не витримував, зривався на вулицю «попИхати», був емоційним, добрим і дуже прив’язаним до кузбас-лаку. Цистерни з цією рідиною стояли в його рідному містечку на території зони. Хтось привіз його туди і не використав. Найобдарованіші бізнесові діти з ризиком для життя спускались всередину цистерни з лаком, вдихаючи випарований ацетон, нагрібали лак в пакети, привозили в Макіівку і продавали товаришам за гроші. Гроші витрачали на хліб і ...клей Момент. Ми влаштували вечірку, коли наші діти одного дня прийшли і пожалілись нам, що лак всьо, засох. Сталося то роки через два з моменту, коли перший з них відкрив цей грьобаний клондайк. ...одного разу ми грали з дітьми в театр, ставили домашню виставу про семеро козенят. Костя забрався під стіл, зображуючи маленького козлика, і звідти звернувсь до вовка: ану пішов звідси геть, зараз прийде моя мама коза, вона тобі таких звіздюлів наваляє за нас, що в тебе пузо лусне! І ще Костя був єдиний, хто любив і міг читати. Він повісився в тюрмі, коли йому було 17. Сів по звинуваченню у вбивстві, що насправді скоїла дівчина, в яку він був закоханий. Оксана на призвисько Шепелява із-за вродженої розщілини щелепи була вагітна від когось, але спала в теплотрасі поряд з Костилем. Одного разу від ревнощів на неї накинулась інша дівчина, і вона вдарила її ножем. Костя поїхав в зону за неї, і кажуть, що не пережив неволі. Дівчина потрапила до нас напередодні нового року. Вона була на 8 місяці, з переломом ноги, який здобула, коли вистрибнула у вікно венерологічного диспансера, де лікувала сіфіліс. Її привезли міліціянти і медики з пологового, бо боялись знов шукати її по теплотрасах. Сталося це влучно на Різдвяну спіраль, під час проведення якої всі присутні діляться мріями про майбутнє. Оксана мріяла народити дівчинку в рожевому капелюшку, бути хорошою мамою, мати домівку і чоловіка... Через місяць ми знайшли її донечку серед кинутих новонароджених в лікарні. Мамі було 16. Не знаю про її подальшу долю. UPD. Оксана померла від наркотиків в 20 років Фото Andrej Naterer #мартінклуб  #двадцять_двадцять   #донецьк_дніпро

Народилася моя улюблена дитинка в сім`ї 60-річного майстра спорту з шахів, токаря з металургійного комбінату, і 25-річної красивої двірнички. В Сашки була ще сестра, на півтори роки молодша, Олена. У мами був психічний розлад, час від часу вона тривало лікувалась, і тоді дітей доглядала бабуся. Більш-менш сім’я трималась на плаву, і все б нічого, коли б не 90-ті. Батькові перестали платити зарплатню, він забухав запоєм, мама стала зриватися в безумну прірву все частіш, і померла в один рік із бабцею. У всьому цьому кошмарі семирічний Сашко не дуже виживав, час від часу спав в під’їзді, тому коли його забрали в інтернат, він вже знав, що спати можна на підлозі, і це може бути спасінням. ... в вуличному житті Сантьор тримався осторонь. Його не чіпали, тепер я розумію, чому. Саме тому його не чіпали і на зоні. Бо народився з генетичною харизмою, яку завжди по-звірячому відчуваєш тим органом, який ще не винайшли. А може дупою, хтозна. В будь-якому разі хлопця, який нікого не бив, поважали і давали жити своїм життям. Саня одиначка, тому ще й досі на цьому світі. Коли вся тусовка присіла на наркоту, мій улюблений хлопець просто жер солоденьке і безбожно крав. Задля форсу, не заради наживи. В одному районі з п’яти в місті на нього було відкрито 97 кримінальних проваджень і ще в 12 він проходив свідком. І він знав, що в 14, як тільки стане підсудним, він сяде. ... коли Сашку було 9, ми зробили перше і останнє намагання повернути дитину в інтернат, з якого він тікав. Ми зайшли в кабінет до пані директорки, попередньо ледь не навколішки вмовивши Сашку піти разом з нами. Нас було троє: Роберт, поляк, віруючий, видатний педагог, я, тоді ще психолог з соціальної служби і дитина, смердюча, вшива, яка міцно тримала мене однією рукою за руку другою за штани. Директриса, побачивши Сашка, вимовила: а, це ти? і, звертаючись до нас: а ви знаєте, що він на базарі за цигарки смокче у вантажників? Я досі жалкую, що не вчепилася їй в її будинок на голові. Мені і досі безмірно соромно перед хлопцем, що ми були такі дурні тоді, що не билися за них в повному сенсі того слова. Бо такі тварюки не розуміють, що вони скоїли з дітьми, розуміють лише силу. Пишу і ненавиджу, а пройшло 20 років, вона давно вже здохла, ця заслужена злочинниця з педстажем довжиною в життя. Ми мовчки вийшли з кабінету і Саша пішов з нами. Його ніхто і ніколи більше не шукав. Ми тоді робили свої перші кроки в нашій справі, і Сашка був їхньою головною прикрасою. Він майже завжди був веселий, обожнював тварин, їв з котом Дімою з однієі тарілки, і по тому, як він починав орати пісні типу «гудбайамерикаоооо» після обіду, ми розуміли: Сантьор втамував голод і щасливий. Як і всі, він сотню разів тікав від нас і сотню разів повертався. Його посадили на другий день від 14-річчя. На це свято я подарувала йому єдині в його житті квіти. Коли вп’яте він повернувся з зони, він прийшов до мене додому, ми обіймалися і плакали, і він нагадав мені про них: пам’ятаєш, ті, білі, смердючі, мені було соромно від них, бо я пацан, а ти подарувала, і я не міг не взяти, бо ти подарувала. Я не пам'ятала тих квітів. Зараз йому 32, у нього сім’я, малого назвали Денисом, як чоловіка, якого я люблю. Сашка працює на будівництвах, важко. І я щаслива, що стержень в душі не дозволив йому заробляти війною і тероризмом, хоча вижити з його фахом там, де він є, дуже складно. Я дуже його поважаю, хоча ми не спілкувались вже роки зі 3, він в серці назавжди. Один з п’яти з 90х, хто і досі живий, один з декількох у всьому моєму житті, з ким можу говорити про все, вільно, без перепонів і непорозумінь, однією мовою, хоч і живемо ми дуже різним життям. #діти  #мартін   #донецьк_дніпро   #двадцять_двадцять

Мобільні бригади психосоціальної допомоги 7 січня виїхали на місце, куди напередодні влучив безпілотник військ рф. Постраждали кілька споруд, в тому числі і житловий будинок, де мешкали 22 родини. Станом на ранок 7 січня було офіційно відомо про пошкодження освітнього закладу і гуртожитку при ньому, двох багатоповерхівок та адмінбудівлі, знищення чотирьох автівок і пошкодження ще 12. - Наші працівники та працівниці вислухали кожного, хто до них звернувся, розпитали про потреби, надали набори гідності, в яких є речі першої необхідності. Люди переважно стривожені і налякані, особливо самотні люди старшого віку. Тому підтримка мобільних бригад і розмова з психологами та психологинями були доречні, - розповіла координаторка Мобільних бригад Іванна Величко. Мешканці пошкодженого будинку виявили бажання отримати юридичні консультації, всім надали інформацію, куди і яким чином можна звернутися. Нагадаємо, що кожен постраждалий внаслідок ворожих ударів у Дніпрі може звернутися  до МАРТІН-клубу по психологічну, соціальну, юридичну допомогу. Гаряча лінія - 099 632 7701Юридична допомога - 096 557 75 35

На адресу мобільної бригади надійшло повідомлення від поліції про домашнє насильство щодо молодої жінки з боку матері. Під час екстреного виїзду за адресою постраждалої мобільна бригада соціально-психологічної допомоги з’ясувала, що вона  перебуває в пригніченому стані, каже, що не бачить сенсу жити далі,  і, за її словами, навіть обдумувала вкоротити собі життя. Під час розмова розповіла, що під психологічним тиском живе з дитинства. Ситуація в родині погіршилась після смерті батька, життя стало для неї нестерпним. Сподівалась на поліпшення стосунків, тому погодилася на вмовляння сестри та обіцянки матері і нотаріально відмовилася від своєї частки квартири. Але з того моменту, за її словами, вона стала зовсім безправною у своїй родині. Мати та сестра  могли не пустити її в квартиру після роботи, кілька разів змінювали замки, не дозволяли користуватися газом та водою, вона не могла помитися та випрати одяг. Рідні робили все можливе, щоб жінка виїхала з квартири. Фізичний та психологічний стан постраждалої призвів до того, що вона втратила роботу і через це мати відмовляла їй у їжі. Під час зустрічі з нашими фахівцями та фахівчинями плакала, розповіла, що вже три ночі не спала. Мобільна бригада запропонувала влаштуватися до міського Денного центру для постраждалих від домашнього та гендерно зумовленого насильства, видала зимовий набір гідності. Наші фахівці супроводили жінку до кризової кімнати Денного центру, де втомлена постраждала відсипалася більше доби. За час перебування у безпечному місці жінці надали психологічні та юридичні консультації, спокійна обстановка та безпечне місце допомогли жінці визначитися з планами на майбутнє. Зараз вона проживає у обласному центрі, влаштувалася на роботу. Говорить, що вдячна всім, хто допоміг їй ухвалити таке рішення і вийти з кола психологічного та економічного насильства в родині Мобільні бригади працюють за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, у координації з Офісом Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та Міністерством соціальної політики України. Послуги мобільних бригад надаються завдяки фінансовій підтримці урядів США (Бюро гуманітарної допомоги USAID), Канади, Норвегії, Швеції, Великої Британії, Фінляндії, Данії та Гуманітарного Фонду для України (UHF) * фото ілюстративне

48-річна Альбіна з Кам'янського втратила роботу через повномасштабну війну рф проти України. Їй довелось працювати не за своєю спеціальністю в іншому місті, що стало причиною фізичного та емоційного виснаження, також почалися проблеми зі здоров’ям. Альбіна у шлюбі з чоловіком більше двадцяти років. Каже, що мала і раніше досвід психологічного та фізичного насильства, але ситуація з роботою ще більше загострила не ідеальні стосунки в родині. Жінка відчувала себе безпомічною, залежною від чоловіка, як фінансово, так і емоційно. Тож за рекомендацією своєї подруги звернулася за психологічною підтримкою до Свій Простір: Безпечний простір для жінок та дівчат у Кам’янському, одного з проєктів, який реалізує громадська організація «МАРТІН-клуб». Вона записалась на індивідуальні консультації до психологині, де поділилась своїм травматичним досвідом. Надалі систематично почала займатись спортивними активностями, це активізувало та покращило її фізичний стан. Також скористалась послугами юристки та кар’єрної радниці ВОНА ХАБ, ще одного проєкту громадської організації «МАРТІН-клуб», який покликаний розвивати професійний потенціал та фінансову спроможність жінок, постраждалих від насильства, та жінок, які перебувають у групі ризику. Наразі Альбіна вирішила розірвати стосунки з чоловіком, влаштувалась на офіційне місце роботи за фахом. У вільний час продовжує відвідувати SVIY PROSTIR у Кам'янському, каже: - В цьому місці я відчуваю спокій, тепло, отримую професійну допомогу, яку потребувала вже давно, знайшла нових знайомих, однодумиць. Розумію, що я не самотня в своїх проблемах Безпечний простір для жінок і дівчат SVIY PROSTIR реалізує ГО «МАРТІН-клуб» у партнерстві та за підтримки Norwegian People’s Aid (NPA) * фото ілюстративне

Магнолія-ТВ #Дітивійни. Під таким хештегом громадські активісти у соціальних мережах опублікували відкрите звернення. Так, намагаються достукатися до Міністерства соціальної політики та віце-прем’єр-міністра України Павла Розенка. Чиновникам намагаються пояснити, що Україна мусить виконати та не суперечити Конвенції ООН про права дитини. Активісти кажуть, - за 7 місяців статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, отримали лише 6 дітей з 580 тисяч. Одна з ініціаторів звернення Дар'я Касьянова пише у своєму пабліку в соціальній мережі: "Открытое обращение Павло Розенко За 7 месяцев с даты принятия постановления N268 статус ребёнка, пострадавшего в результате военных действий, из более чем 580 тысяч получило всего 6 детей Украины. Причина проста: выписанные процедуры не предусматривают защиту прав ребенка и поэтому не работают. Полгода рабочая группа дорабатывала постановление, чтобы Украина смогла выполнить требования Конвенции ООН о правах ребёнка и защитить собственных детей. Но процесс внесения изменений все время искусственно тормозится. Статус нужен прежде всего для того, чтобы оценить, сколько детей пострадало; сколько нуждается в профессиональной помощи; какое количество специалистов необходимо подготовить для реабилитации, какие государственные программы по их защите принять. Это касается детей-переселенцев; детей, живущих в серой зоне и вдоль линии фронта; детей, проживающих на неконтролируемой территории; детей воинов АТО". Наведемо також текст звернення:

Подружжя з двома дітьми та дідусем оселилась просто неба у Дніпрі. Сім’я розбила намет в Тунельній балці біля стежки, якою в погожі дні гуляли містяни. Люди проходили повз родину, не зупиняючись та не ставлячи жодних запитань: чому сім'я тут опинилась, чи мають вони житло, гроші, чи потрібна допомога. Так пройшло півтора місяці. Зрештою, восени до мобільної бригади подзвонив небайдужий дніпрянин та повідомив про родину, що перебуває у скрутних обставинах. Богдан та Світлана, працівники мобільної бригади соціально-психологічної допомоги «МАРТІН-клубу», виїхали на місце та поспілкувались з сімʼєю. З‘ясувалось, що вони ー внутрішньо переселені особи з Бахмута і Сіверськодонецька. Після евакуації до Дніпра, деякий час мешкали в шелтері. Але згодом ціна за проживання виросла, а в родини не вистачило коштів сплачувати оренду. Тоді знайшли нове помешкання. Без підписання угоди віддали гроші за два місяці наперед та заїхали. Пройшло три тижні, і зʼявився власник ー заявив, що у родини є дві години аби залишити приміщення. Оскільки жодних договорів не підписували, та перебували у чужому місті, люди розгубились. Поліцію викликати не стали, та оселились в балці. Наша мобільна бригада проконсультувала родину: розповіли, якими послугами організації ті можуть скористатись та запропонували тимчасове житло. Сімʼя відмовилась. Але психологиня Світлана не здавалась: телефонувала та запитувала про справи родини, попереджала про дощі та похолодання, казала, що діти не можуть жити в таких умовах. Зрештою, родина пристала на пропозицію ー всіх перевезли в шелтер на тимчасове перебування, а згодом і в нову домівку, яку знайшла родина. Безпека та повага є правом кожного. Мовчати – не вихід, говорити – себе захистити. Наші телефони: Дніпро: +38 050 7300889 +38 067 6105801 Павлоград: +38 067 4524216 +38 099 4524216 Кривий Ріг +38 067 4524215 +38 099 4524215 Кам`янське +38 067 4524231 +38 099 4524231 Мобільні бригади працюють за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, у координації з Офісом Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та Міністерством соціальної політики України.Послуги мобільних бригад надаються завдяки фінансовій підтримці урядів США (Бюро USAID з питань гуманітарної допомоги), Канади, Норвегії, Швеції, Фінляндії, та Гуманітарного Фонду для України (UHF).

Програма артфестивалю Horizontal 4.0. Фестиваль буде проходити 24 листопада о 13:00 в приміщенні Dnipro Center for Contemporary Culture   Крутогірний узвіз, 21а Horizontal 4.0 присвячений людям, які в умовах війни не здаються, шукають і знаходять допомогу, а також тим з нас, хто цю допомогу надає. На фестивалі МАРТІН-клуб представить всі актуальні сервіси, розповість про свою історію, надасть можливість взяти участь в більшості активностей, які наразі проводить МАРТІН-клуб для людей. #horizontalfest   #dccc   #martinclub   #csomartinclub   #festival   #dnipro