03 Февраль 2022, 05:11

Непозбувні шрами військового конфлікту

Афіна і Ілля — різні за віком, з різних міст, із різними захопленнями та мріями. Але в них майже ідентичні спогади з дитинства: обстріли, страх за своє життя і за життя рідних, стрес, раптові проблеми зі здоров’ям і тривале лікування.

 

Третьокласниця Афіна з села Чермалик, що на сході України, кілька разів на день повторює звичні дії, відпрацьовані до автоматизму: взяти чорний кейс, дістати прилад, вставити нові тест-смужку й голку, проколоти палець, обробити його спиртом і чекати результат. Сьогодні у віконці глюкометра з’явилася цифра 10,7. Це означає не тільки високий рівень глюкози у крові, але й заборону в цей день їсти солодощі і навіть пити чай із цукром.

Студент Красногорівського коледжу 15-річний Ілля щодня, прокидаючись, теж проводить імпровізований тест свого здоров’я. Він дивиться на медаль, виграну на змаганнях із хокею в 2014 році. Сьогодні Ілля може розрізнити літери на сріблястій поверхні, а значить, поки що він може обходитися окулярами для корекції короткозорості, без додаткового лікування.

Афіна і Ілля — різні за віком, з різних міст, із різними захопленнями та мріями. Але в них майже ідентичні спогади з дитинства: обстріли, страх за своє життя і за життя рідних, стрес, раптові проблеми зі здоров’ям і тривале лікування. Збройний конфлікт на сході України продовжує нагадувати дітям про себе як невидимі шрами.

За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), вчителі та психологи повідомляють про ознаки важкого психосоціального стресу в дітей зі сходу України, зокрема нічні кошмари, соціальну самоізоляцію й панічні атаки, викликані гучними звуками. За деякими даними, майже кожна дитина в Донецькій та Луганській областях потребує психосоціальної підтримки. ЮНІСЕФ  продовжує працювати у районах, постраждалих  від  конфлікту, щоб забезпечити доступ до психосоціальних послуг через школи та місцеві громади.

 

Ілля: «Головне під час війни — встигнути і вижити»

Ілля з нетерпінням чекає свого 16-річчя і мріє про переїзд до великого міста. А поки вчиться в коледжі, багато займається спортом і вдосконалюється в кулінарії. У хлопця завжди були великі плани на майбутнє, але сім років тому йому довелося їх переглянути.

«Моє життя сильно змінилося. Якби не було війни, в мене не було б проблем із зором, я б продовжував займатися хокеєм і вступив би до університету в Донецьку», — говорить Ілля, поправляючи окуляри.

image
UNICEF

Сьогодні хокейна команда, яка в дитинстві була сенсом життя хлопчика, розформована через бойові дії. Університет, до якого він планував вступати, в результаті збройного конфлікту залишився за блокпостами й лінією розмежування. А через пережитий під обстрілами стрес зір Іллі впав до -3,5 діоптрії.

«Я стояв біля мікрохвильовки на кухні, коли в будинок втрапив снаряд. Пам’ятаю, як мама сказала: «Відійди від вікна». Я відійшов, і через мить стався вибух. Все, що я пам’ятаю, — шум у вухах. Я побачив жовту смужку вогню, потім червону, помаранчеву й осколки», — згадує хлопець, який разом із сім’єю пережив кілька серйозних обстрілів.

image
UNICEF

Ілля дивом вижив, і на його тілі немає шрамів від уламків снарядів, як у деяких його однолітків у Красногорівці. Але після двох страшних років на початку конфлікту, коли родині доводилося ночувати в підвалі, його зір почав стрімко погіршуватися.

«Найголовніше під час війни — це встигнути. Коли чуєш постріл, біжиш до підвалу, пригинаєшся, перечікуєш вибух, потім відчиняєш двері підвалу і ховаєшся. Потрібно вижити, поки біжиш до підвалу. А потім треба вижити в підвалі», — хлопцеві важко стримувати почуття, коли він згадує 2014 і 2015 роки.

Завдяки госпіталізації вдалося зупинити процес втрати зору і навіть трохи відновити його. Сьогодні Ілля вже звик до носіння окулярів і навчився вибирати спортивні вправи, які йому можна виконувати.

«Коли мені приписали окуляри, для мене це було потрясінням. Я думав, що спорт для мене закритий назавжди. Але потроху все налагодилося», — усміхається хлопець, додаючи, що велику роль у його одужанні зіграла підтримка батьків.

За підтримку сім’ї Ілля намагається віддячити допомогою по дому і приготуванням смачних десертів. «Під час війни найбільше непокоїть думка, що обстріл може зачепити твою сім’ю. Тому ми всі підтримуємо одне одного і намагаємося чимось радувати. Наприклад, сьогодні я печу для батьків кекси, які вони люблять», — розповідає Ілля, дістаючи з духовки щойно приготовлені солодкі кекси.

image
UNICEF

Афіна: «Я пам’ятаю, як бігла від танка і загубила тапочки»

Коли на сході України почалися серйозні обстріли, Афіні було всього два роки. Перший травматичний спогад про збройний конфлікт досі викликає у дівчинки багато емоцій.

Мама дівчинки Дар’я розповідає, як трирічна Афіна гралася біля будинку, коли по їхній вулиці проїжджала гусенична техніка: «Вона побігла щодуху так, що навіть загубила взуття. Злякалася і сховалася за мене, сильно плачучи».

Рудоволоса Афіна, слухаючи маму, додає: «Так, мамо, я пам’ятаю, як бігла від танка і загубила тапочки. І бігла босоніж».

image
UNICEF

За сім років конфлікту дівчинка разом із сестрою і батьками пережили ще кілька небезпечних ситуацій, коли снаряди лягали поруч з їхнім будинком. Після отриманого стресу здоров’я дитини різко погіршилося: вона почала втрачати вагу і відчувати слабкість.

«Я почала багато-багато пити. Начебто все висохло всередині. Я була пампушечкою, а потім схудла», — так Афіна описує початок своєї хвороби на цукровий діабет.

image
 

Крім загрози обстрілів і проблем зі здоров’ям, бойові дії принесли в сім’ю дівчинки ще й фінансову нестабільність.

«Ми опинилися без засобів для існування. Чоловік залишився без зарплати, батькам затримували виплати, навіть наша корова в той період перестала доїтися. Наше життя перевернулося з ніг на голову», — зізнається Дар’я, додаючи, що основні витрати сім’ї тепер пов’язані з лікуванням Афіни.

Рівень цукру у крові дівчинці потрібно вимірювати шість-сім разів на добу. Треба постійно докуповувати тест-смужки й голки, а також інсулін для щоденних ін’єкцій. У проблемах зі здоров’ям дитини Дар’я звинувачує збройний конфлікт, який приніс родині багато випробувань.

image
UNICEF

Рівень цукру у крові дівчинці потрібно вимірювати шість-сім разів на добу. Треба постійно докуповувати тест-смужки й голки, а також інсулін для щоденних ін’єкцій. У проблемах зі здоров’ям дитини Дар’я звинувачує збройний конфлікт, який приніс родині багато випробувань.

«Скільки знаю Афіну, в неї завжди була мрія полетіти у відпустку на літаку, — розповідає Дар’я. — Можливо, колись ми зможемо її втілити. Але поки війна не закінчилася, ми живемо одним днем».

Незважаючи на останні кроки щодо посилення захисту прав дітей на сході України, майже півмільйона дівчат та хлопців продовжують зазнавати серйозних ризиків для їхнього фізичного здоров'я та психологічного благополуччя через військовий конфлікт. 

ЮНІСЕФ разом із партнерами надає послуги з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки дітей, які живуть уздовж лінії зіткнення довжиною понад 420 кілометрів. У 2021 році підтримка ЮНІСЕФ охопила понад 70 000 дітей, молоді та їхніх опікунів. Ми навчили вчителів надавати психосоціальну підтримку, а це означає, що тепер вони можуть краще доглядати за дітьми в школі, а також краще справлятися зі страхом і стресом конфлікту.

У 2022 році ЮНІСЕФ потребує 2,2 мільйона доларів США на свою роботу із захисту дітей, щоб надати понад 85 000 дітей критично важливу психосоціальну підтримку.