06 Декабрь 2017, 05:26

В сиротинцях не трапляються новорічні дива

  Відкритий лист до тих, хто збирається привітати з новорічними святами дітей в інтернатах

 

 

Наближаютья новорічні та різдвяні свята. Тому саме сьогодні ми вирішили звернутися до всіх небайдужих зі своїм закликом.

В торгівельних центрах, соціальних мережах, ініціативних групах все частіше лунаютьпропозиції взяти участь у зборі коштів, речей та іграшок для вихованців дитячих будинків та інтернатів. “Подаруймо діитині-сироті свято!” – так однією фразою можна узагальнити цей меседж. Задумайтесь, чого насправді ви прагнете.  

Останні 20 років наша громадська організація займається допомогою дітям в біді. Весь цей часми працюємо з важкими психологічними травмами - наслідками інституалізації. Цим невимовним словом позначають перебування дитини в державному закладі. Іноді це єдиний можливий варіант розвитку подій, але дуже часто – зручна практика вирішення соціальних проблем в нашому суспільстві, . Із приблизно 100 тисяч вихованців української інтернатної системи лише 10%  мають статус дитини-сироти, або дитини, позбавленої батьківської опіки. 90 тисяч дітей – і це неймовірно! – формально влаштовані в інтернати власними батьками, або особами, які їх замінюють.  Це сім’ї, які в наслідок своєї слабкості та певних соціально-економічних факторів позбавили дитину шансу на нормальне дитинство та на нормальне майбутнє. Інтернати з готовністю приймають на виховання дітей із кризових сімей. Від кількості вихованців залежить державне фінансування, яке вони отримають, та сам факт їхнього існування. Соціальні служби теж часто допомагають родині влаштувати дитину туди, де вона буде доглянута, накормлена та під надійним контролем. Так їм зручніше виконувати свої обов’язки. Кризові родини замість того, щоб вирішити свої проблеми і створити гідні умови для життя та розвитку дитини, просто перекладають їх на плечі держави. Ситуація влаштовує майже всіх. Старждають лише дві сторони – платники податків, за чий рахунок фінансується вся ця сумна практика, а також ті, чиєї думки взагалі не питають і сприймають радше як об’єкт – самі діти.

За статистикою, близько половини випускників інтернатів скоюють правопорушення, 20% з часом стають безхатченками, 10 % вчиняють самогубство. Лише кожному десятому вдається пристосуватись до дорослого життя. Це відбувається через те, що базові для кожної дитини речі – любов, турбота, увага – підміняються забезпеченням матеріальних потреб, харчуванням, утриманням. В умовах інтернату дитина майже повністю відірвана від реальності: вона не має жодної уяви про елементарні речі, такі як приготування їжі, прибирання, догляд за власним одягом; вона не бачить і не може скопіювати в майбутньому моделі поведінки дорослих в родині, вона не має особистого простору і майже кожного дня стикається з насильством: психологічним, фізичним, сексуальним.

Цукерки? Ви справді думаєте, що плюшевий ведмедик та цукерки зроблять цюдитину щасливою?  

Нажаль, увага чужих дорослихта святкове “шоколадно-іграшкове розбещення”, яке трапляється двічі на рік – на раздвяні свята та на день захисту дітей, лише травмують дітей. Святкова “допомога” та “турбота” лише поглиблюють відчуття нікчемності та ізольованості. Коли на свята вихованці дитбудинків отримують по 20 святкових наборів, беруть участь у десятках вистав та концертів, після закінчення сезону доброчинності, в їх серцях залишається дзвінка тиша та спустошення. Більш того, в дитини формується відчуття, що суспільство відкупається від неї, що воно віддає їй те, що заборгувало. Залишаючи інтернат, молода людина із здивуванням розуміє, що більше ніхто не бажає її підтримувати, а навичок самостійного життя вона не надбала. За кілька років держава, ймовірно, знов витрачатиме кошти на утримання цієї людини, але тепер вже, скоріш за все,в межах пенітенціарної системи.

Задумайтесь на хвилину та дайте собі відверту відповідь: для чого, а точніше для кого організовуються всі ці новорічні цукерні візити? Чого тут більше – бажання насправді змінити життя покинутих дітей на краще, або потішити власне самолюбство “добрим вчинком”?

Відвідини інтернату з подарунками – це допомога у точці, де допомогти вже вкрай важко. Єдине, чого насправді потребують діти в сиротинцях – це вийти з них, та потрапити до нормальної люблячої родини. Вони потребують близьких людей поруч, - точно не всміхнених незнайомців з цукерками, яких вони побачать вперше, і ймовірно в останнє.

Якщо ви справді готові допомагати дітям, підтримайте рух проти інституалізації. Максимум, який можливий – це взяти таку дитину на виховання. Ще більшефективний крок – допомогти зберегти власну біологічну родину для дитини.

Прямо зараз десь зовсім близько від вас мешкає самотня мама, якій не вистачає грошей купити зимові черевикидитині, або багатодітна родина, в якій фруктам та солодощам (а може й звичайному шматку м’яса або сиру) зрадіють не менше, ніж в дитбудинку. На сусідній вулиці родина виховує дитину-інваліда, і її мама змушена відмовитися від роботи і виживає з дитиною  на мізерну пенсію. Цій дитині можуть бути необхідні ліки, курс реабілітації, або платна медична консультація. Десь поруч живе сім’я переселенців, які майже всі зароблені гроші витрачають на оренду житла і економлять на одязі та їжі. Діти з цих родин знаходяться за кілька кроків до інститцалізації, а навіть якщо й ні, вони мають безліч нереалізованих потреб, задовольнити які держава їм не допоможе. Подаруйте талановитій дитині з великої родини піврічний абонемент до басейну або танцювальної студії. Запросіть самотню маму з дитиною на інвалідному візку до цирку чи лялькового театру (якщо зможете організувати ще й транспорт – це буде розкішно), або оплатіть послуги няні на кілька місяців, щоб дати такій мамі змогу зробити безліч невідкладних справ, на які їй фізично не вистачає сил чи часу. Дізнайтесь, чи є теплий одяг та взуття в доньки воїна, який загинув в АТО. Подумайте про реальне становище справ у цих родинах, запитайте про їх реальні потреби. Інформацію про кризові родини та допомогу, якої вони потребують, можна отримати в дитячому садку чи школі, куди ходить ваша власна дитина, у дільничного педіатра, в місцевій соціальній службі, або в службі у справах дітей, в УПСЗН, або в громадських організаціях, які постійно допомагають таким родинам. Ми ще не згадали про центри матері та дитини, куди звертаються за допомогою вагітні жінки та молоді мами, про шелтери та притулки для жінок з дітьми, про лікарні, куди діти з інтернатів та дитбудинків потрапляють на тривале лікування і де для них не передбачений жодний немедичний супровід. Окрема історія –підтримкавипускників інтернатів, які у 18 років раптово перестають бути дітьми і втрачають будь-яку підтримку з боку держави і співчуття з боку суспільства.

Нехай ваша допомога буде ефективною та розумною. Звернітся до професіоналів, співставте свої можливості та бажання з реальними потребами тих, кому ви допомагаєте. Тоді ви побачите не лише радісну посмішку дитини в інтернаті, а те, як змінюється її майбутнє.

 

З повагою і щирим побажанням веселих свят,

Громадська організація МАРТІН-клуб.